Valeriia Zaritska

07/21/2026

Мої 🖤

07/19/2026

Який це кайф, коли не завантажена голова навчанням, планами на день, роботою та проблемами… єдине за що я переживаю, це за згорівшу 🍑😅

А так, суцільна насолода 🌊

07/17/2026

Хотіла написати щось розумне про здоровий відпочинок….

….але замість цього вирішила піти і просто відпочивати 😁🌊

06/30/2026

06/17/2026

Можна роками боротися з образою, гординею чи страхом. А можна спробувати зрозуміти, що стоїть за ними.

Запис на консультацію в Дірект

06/11/2026

А як взагалі ділити обов’язки в парі?

Почну з найпростішого — словами через рот.

Серйозно! Сісти й поговорити про те, що вам у побуті дається легко, від чого ви отримуєте задоволення, а що навпаки викликає роздратування.

🤔Можливо, ви ненавидите мити посуд, а вашому партнеру це взагалі не проблема. Зате вам подобається готувати. І це нормально. Не існує правильного розподілу обов’язків. Існує той, який підходить саме вашій парі.

📌Але якщо копнути трохи глибше, то часто домовлятися заважає цілий спектр почуттів: сором, страх, провина, образа і відчуття «я повинна» або «я повинен».

❌Комусь соромно просити про допомогу.
❌Комусь страшно почути відмову.
❌Хтось живе з внутрішнім переконанням, що хороша дружина повинна все встигати сама, а хороший чоловік не має права втомлюватися.
❌А хтось мовчить про своє невдоволення місяцями, а потім вибухає через немиту чашку або розкидані шкарпетки. Хоча справа давно вже не в чашці й не в шкарпетках.

✅Тому хороший початок — не шукати ідеальний розподіл обов’язків, а чесно поговорити про те, як це працює саме у вашій сім’ї.

А якщо такі розмови щоразу закінчуються образами, сварками або відчуттям, що вас не чують, то проблема, швидше за все, вже не в по�

05/20/2026

Я зараз все частіше бачу одну штуку:
люди так сильно хочуть побудувати «внутрішню опору», що починають вчитись не потребувати нікого взагалі.

Типу 🤔
«Я маю сама себе підтримати».
«Сама себе заспокоїти».
«Мені не потрібне схвалення».

І ніби звучить красиво. Але в якийсь момент це вже не про опору, а про заборону собі потребувати людей.

Бо давайте чесно: неможливо повністю закрити себе собою. Не можна замінити чужу підтримку своїм «я сильна». Не можна долюбити себе замість інших людей.

Ми все одно хочемо тепла. Хочемо, щоб нас бачили. Щоб нами пишались. Щоб нам інколи сказали: «ти молодець».

Я, наприклад, ходжу на бокс і кайфую, коли хвалить мене. В цей момент я відчуваю себе афігеть якою крутою (навіть якщо то не зовсім так🤣) І мені не соромно від того, що мені це важливо.

Бо внутрішня опора — це не коли тобі ніхто не потрібен. Це коли ти не розсипаєшся без цього повністю.