29/07/2026
Ця стаття не про українську армію загалом і не про всіх командирів. Вона про ті випадки, коли окремі посадові особи зловживають своїми повноваженнями. Саме боротьба з такими явищами робить армію сильнішою, справедливішою та ефективнішою.
Справедливість у війську — теж зброя
Українська армія сьогодні є однією з найдосвідченіших армій світу. Наші військовослужбовці щодня доводять, що здатні виконувати надскладні бойові завдання, швидко опановувати нову техніку та зупиняти сильнішого противника. Але будь-яка армія складається не лише зі зброї та техніки. Вона складається з людей. А там, де є люди, завжди існує ризик несправедливості, зловживання владою та людських помилок.
Переважна більшість українських командирів чесно виконує свій обов'язок. Саме вони тримають армію, відповідають за людей і нерідко ризикують власним життям нарівні зі своїми підлеглими. Саме тому мовчати про окремі випадки можливих зловживань означає підводити насамперед тих офіцерів, які служать чесно.
Останніми роками правоохоронні органи неодноразово повідомляли про викриття військових посадовців, яких підозрювали в отриманні неправомірної вигоди за вирішення службових питань. Водночас серед військовослужбовців існують розповіді про випадки, коли в окремих підрозділах нібито вимагали гроші за надання відпусток або інші кадрові рішення. Якщо такі факти підтверджуються, це вже не просто корупція. Це руйнування довіри.
Не менш болючою є тема вибіркового ставлення до людей.
Чому одні військовослужбовці майже постійно виконують бойові чергування, перебувають на найважчих напрямках і несуть найбільше навантаження, тоді як інші роками залишаються в більш безпечних умовах? Звичайно, існують різні військові спеціальності, стан здоров'я, службова необхідність. Але якщо різниця пояснюється не інтересами служби, а особистими симпатіями чи наближеністю до командування, це породжує відчуття несправедливості.
Окрема тема — додаткове преміювання під час воєнного стану.
Якщо військовослужбовець систематично порушує дисципліну, перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, не виконує наказів або неналежно ставиться до служби, позбавлення премії може бути цілком законним.
Але виникає інше запитання. Чому іноді премій не отримують ті, хто чесно виконує свою роботу, не має дисциплінарних стягнень, працює понад норму, підміняє інших і фактично тримає на собі значну частину роботи підрозділу?
Премія повинна бути винагородою за службу, а не інструментом особистого впливу. Бо коли людина не розуміє, за якими правилами оцінюють її працю, вона втрачає мотивацію.
Небезпечними є не лише можливі корупційні прояви. Не менш небезпечним є психологічний тиск, приниження, вибіркове ставлення до підлеглих або використання службового становища для особистих рахунків. Будь-який командир має владу. Але ця влада дана державою для виконання бойового завдання, а не для самоствердження.
На жаль, історія знає трагічні випадки, коли конфлікти між військовослужбовцями та їхніми командирами закінчувалися застосуванням зброї. Такі злочини не мають жодного виправдання. Але кожен із них повинен змушувати замислитися: чи було зроблено все можливе, щоб конфлікт не дійшов до точки неповернення? Чи існували механізми, які дозволяли військовослужбовцю без страху повідомити про можливі зловживання? Чи реагували командири вищого рівня на сигнали про проблеми?
Армія не може існувати без дисципліни. Але дисципліна тримається не лише на наказах. Вона тримається на довірі. Боєць повинен бути впевнений, що його оцінюють чесно, що бойові завдання розподіляються справедливо, що відпустки надаються відповідно до закону, а премії залежать від результатів служби, а не від особистої прихильності начальника.
Україна воює не лише за свою територію. Ми воюємо за право побудувати державу, яка буде справедливішою, ніж та система, від якої ми остаточно відмовилися. Саме тому українська армія повинна бути кращою не лише на полі бою. Вона повинна бути прикладом законності, професіоналізму та поваги до людської гідності.
Справедливий командир не боїться контролю. Не боїться запитань. Не боїться діяти за законом. Він знає, що авторитет не купують, не вибивають страхом і не отримують разом із посадою. Його заслужують щоденною працею, чесністю та однаковим ставленням до кожного підлеглого.
Справедливість у війську — це не абстрактне поняття і не красива фраза. Це один із фундаментів боєздатності. Там, де люди довіряють своїм командирам, вони здатні виконувати найважчі бойові завдання. Там же, де з'являються подвійні стандарти, корупція чи вибіркове ставлення, армія починає втрачати найцінніше — довіру своїх людей.
А довіра, як показує війна, іноді коштує значно більше, ніж найдорожча зброя.
Україна платить надто високу ціну за свою свободу, щоб миритися з будь-якою несправедливістю всередині власної армії.
Критика окремих зловживань — це не удар по Збройних Силах. Навпаки, замовчування таких проблем завдає більшої шкоди. Адже сильна армія — це не та, де проблем не існує. Сильна армія — це та, яка здатна їх визнавати, виправляти і ставати кращою.
Хотілося б, щоб кожен командир, незалежно від звання і посади, щодня ставив собі лише одне просте запитання:
«Чи хотів би я, щоб мого сина, доньку, брата або батька саме так оцінювали, саме так преміювали і саме так ставилися до них?»
Якщо відповідь «так», значить рішення було справедливим. Якщо «ні» — можливо, настав час щось змінити.
Бо справедливість у війську — це не слабкість. Це одна з передумов Перемоги.
Погони не роблять людину командиром. Посада не гарантує авторитету. Справжній командир здобуває повагу власними вчинками.
Посада командира дає не лише право наказувати. Вона покладає обов'язок відповідати за людей, за законність своїх рішень, за атмосферу в підрозділі та за наслідки цих рішень.
Коментуйте.
Вдячний за увагу,
Василь Кривоніс
