Читай українською

Читай українською Читай українською - підтримуй своє! Ми не знавці української мови, ми тільки вчимося. Давайте вчитися разом!

Ми з вами рідненькі🫂
02/07/2026

Ми з вами рідненькі🫂

Коли мені було лише 14 років, дідусь подарував мені цю платівку. Тоді я нечасто слухав цю музику, але з роками відчув се...
30/06/2026

Коли мені було лише 14 років, дідусь подарував мені цю платівку. Тоді я нечасто слухав цю музику, але з роками відчув серцем її справжню цінність.

Тепер, у важкі й неспокійні моменти, я вмикаю ці пісні на вініловому програвачі — і вони діють, мов бальзам на душу…

Сьогодні, 30 червня, — день пам’яті Назарія Яремчука. І цього дня хочеться подякувати йому за творчість, яку він залишив нам, за ту світлу енергію та неповторне відчуття української пісні. Дуже шкода, що він так рано пішов від нас.

Сьогодні нарешті прочитав «Кобзаря» за видавництвом українського мовознавця Миколи Зубкова. Багато, хто думає, що це про...
29/06/2026

Сьогодні нарешті прочитав «Кобзаря» за видавництвом українського мовознавця Миколи Зубкова.

Багато, хто думає, що це просто звичайний «Кобзар», але це не так. Микола Зубков зробив непосильну працю і дослідив автентичні рукописи Тараса Григоровича Шевченка. І тут є багато цікавинок.

По-перше, в цьому «Козарі» тексти надруковані з урахуванням фонетики тих років та правописних особливостей. Читати справді одне задоволення.

По-друге, те що в попередні періоди змінювали у творах Шевченка, особливо у радянський період, Микола Зубков зумів повернути авторський стиль Шевченка.

Тут є і тексти, які я раніше не бачив. Тому раджу Вам обовʼязково прочитати це видання. Воно досить рідкісне, але все ж знайти можна📚

Сьогодні в навушниках знову крутився Кузьма. І знаєте, про що подумалось🤔Зараз дуже модно голосно кричати про патріотизм...
22/06/2026

Сьогодні в навушниках знову крутився Кузьма. І знаєте, про що подумалось🤔Зараз дуже модно голосно кричати про патріотизм, бити себе в груди й завішувати все прапорами. А Кузьма... він любив Україну зовсім інакше. По-справжньому. Без пафосу, шароварщини й офіціозу.

Його любов була вчинками й абсолютною щирістю. Він міг критикувати владу гострим слівцем, сварити розбиті дороги й відкрито говорити про болючі проблеми — але робив це не від злості, а від того, як сильно в нього боліло за рідну країну. Це як з близькою людиною: ти бачиш усі її недоліки, але любиш до нестями й хочеш, щоб вона ставала кращою.

Він обожнював наших людей, цей наш колорит, умів помічати красу в простих речах і в кожному містечку знаходив щось рідне. Пам'ятаєте його слова🤔 «Міняйте світ до кращого, дбайте про нього, бо ви в ньому живете». Він не чекав, що хтось прийде і все зробить — він брав і робив сам. Тихо їздив до хлопців на фpoнт, допомагав, підтримував і залишався своїм хлопцем з сусіднього двору для кожного з нас.

Кузьма показав, що любити Україну - це просто бути чесним із собою та з нею. Дбати про свій дім, не мовчати на несправедливість і залишатися Людиною.

Його немає з нами вже понад 11 років, а тексти й досі пророчі, досі б'ють прямо в серце. Сумуємо, Андрію. Твоя «Сам собі країна» актуальна як ніколи.

А яка ваша улюблена пісня Скрябіна, яка найкраще передає його душу🤔Напишіть у коментарях, давайте згадаємо разом…!

#КузьмаСкрябін #Скрябін #Україна #КузьмаЖивий #ПатріотизмБезПафосу

Він жив в Росії. Міг насолоджуватися славою, грошима та статусом живої легенди. Міг не сваритися з владою, не ризикувати...
22/06/2026

Він жив в Росії. Міг насолоджуватися славою, грошима та статусом живої легенди. Міг не сваритися з владою, не ризикувати репутацією і не ставити під удар власне майбутнє.

Але Гаррі Каспаров обрав інший шлях.

Людина, яку знає весь світ. Найвидатніший шахіст в історії. Геній, який десятиліттями перемагав найсильніших суперників на планеті. І коли Росія почала остаточно перетворюватися на державу страху, брехні та агресії, він не став заплющувати очі.

Ще у 2013 році Каспаров залишив Росію, відмовившись бути частиною системи, яка душить свободу і веде країну в темряву.

А нещодавно він сказав фразу, яка буквально підірвала російський інформаційний простір:

«Похорони Російської імперії, які, як я вважаю, вже не за горами, є результатом героїзму українського народу».

Істерика в росіян була миттєвою. Тому що це сказав не український політик. Не військовий. Не людина, яку можна легко оголосити «ворогом Росії».

Це сказав Гаррі Каспаров — людина світового масштабу, чий авторитет значно більший за авторитет багатьох кремлівських чиновників разом узятих.

Дуже запам’яталося і ще одне з його останніх інтерв’ю, в якому він сказав дуже актуальні речі:

«Стратегічна ініціатива повністю перейшла на український бік. Незважаючи на заяви Путіна, окупаційні сили не мають реальних успіхів. Навіть російські військові дедалі частіше говорять про загрозу обвалу фронту. У Кремля немає ефективної відповіді на цю стратегію. Тому питання деокупації Криму вже перестало бути питанням далекого майбутнього».

Саме це і лякає Кремль найбільше. Не ракети. Не дрони. Не санкції. Їх лякає усвідомлення того, що час працює проти них.

Бо можна роками годувати народ казками про «велич», але реальність завжди приходить за рахунком. Можна будувати імперію на брехні, страху та kрові сусідів, але жодна така імперія не існувала вічно.

Історія не раз доводила: кожна імперія вважає себе безсмертною рівно до того моменту, поки не починає валитися.

І сьогодні Росія дедалі більше нагадує саме таку імперію — стару, агресивну і смертельно налякану власним майбутнім.

Тому й бісяться пропагандисти. Тому й заходяться в істериці. Бо десь у глибині душі вони чудово розуміють: найбільша загроза для імперії — це не зовнішній ворог.

Найбільша загроза для імперії — це правда.

Богдан Ступка та Іван Миколайчук. 1971 рікСьогодні ім’я Богдана Ступки асоціюється з вершиною українського театру та кін...
21/06/2026

Богдан Ступка та Іван Миколайчук. 1971 рік

Сьогодні ім’я Богдана Ступки асоціюється з вершиною українського театру та кіно. Проте не всі знають, що його кінематографічний шлях розпочався саме зі стрічки «Білий птах з чорною ознакою», яку у 1971 році зняв режисер Юрій Іллєнко.

Події фільму розгортаються на Буковині, в мальовничому краї над Черемошем, і охоплюють драматичний період 1937–1947 років. У центрі сюжету — родина Дзвонарів, члени якої опиняються по різні боки політичного та ідеологічного протистояння. Через долю однієї сім’ї автори показали складні випробування, що випали на долю українців у часи великих історичних потрясінь.

Особливе місце в історії створення картини належить Іванові Миколайчуку, який став автором її задуму та одним із творців сценарію.

Стрічка здобула міжнародне визнання і була відзначена низкою престижних нагород. У 1971 році Юрій Іллєнко отримав Медаль миру ООН, а сам фільм виборов Гран-прі «Золота печатка» на Міжнародному кінофестивалі в Мілані. Наступного року картину нагородили премією «Срібні сирени» на кінофестивалі в італійському Сорренто.

Для Богдана Ступки ця роль стала початком великого творчого шляху. Згодом він створив понад сотню яскравих образів на екрані та назавжди увійшов до історії як одна з найвидатніших постатей українського кінематографа.

Сьогодні, 21 червня, свій день народження святкує Тарас Чубай — людина, яка навчила ціле покоління українців слухати пое...
21/06/2026

Сьогодні, 21 червня, свій день народження святкує Тарас Чубай — людина, яка навчила ціле покоління українців слухати поезію серцем.

Його голос неможливо сплутати з жодним іншим. У ньому — Львів, український рок, дух свободи, пам’ять про минуле та віра в майбутнє. Композитор, автор пісень, лідер легендарного «Плачу Єремії», волонтер, народний артист України та один із тих митців, які формували українську культуру тоді, коли це було непросто, немодно і навіть небезпечно.

Для мене особливе місце у творчості Тараса Чубая займає альбом «Наші партизани». Це не просто музичний проєкт. Це справжній вибух українського духу. У 2000 році разом із гуртами «Скрябін» та «Мертвий Півень» він вдихнув нове життя у повстанські пісні, зробивши їх близькими для нового покоління. Коли слухаєш цей альбом, здається, що між минулим і сьогоденням зникають десятиліття. Кожна композиція б’є прямо в душу. Якщо ви досі його не чули — обов’язково виправте це.

Особливої поваги заслуговує його багаторічна праця над популяризацією творчості батька — великого українського поета Грицька Чубая. Завдяки Тарасові поезія перестала бути лише книжковими рядками. Вона зазвучала, ожила і стала частиною життя тисяч українців.

Війна не оминула й його родину. У 2022 році російські окупанти розграбували будинок музиканта в Гостомелі. Рятуючи дітей, батьків і домашніх улюбленців під свистом куль та вибухами, він зміг забрати лише одну гітару та свій ноутбук. Але росіяни вкотре довели: можна вкрасти речі, але неможливо вкрасти талант, пам’ять і любов до своєї землі.

Ще студентом Львівської консерваторії Тарас Чубай виходив на сцену театру-студії «Не журись!», а вже невдовзі створив гурт «Плач Єремії», який став голосом цілої епохи. Його пісні давно перестали належати лише автору — вони стали частиною нашого життя. А легендарна «Вона» вже понад чверть століття залишається однією з найкрасивіших історій про кохання, коли-небудь заспіваних українською мовою.

І сьогодні, під час великої війни, Тарас Чубай продовжує бути поруч зі своєю країною. Благодійні концерти, підтримка військових, допомога фронту — для нього це не обов’язок, а поклик серця.

Пане Тарасе, най Господь береже Вас і Вашу родину. Най здоров’я буде міцним, як карпатський камінь, натхнення — невичерпним, як джерела в наших горах, а кожен новий день приносить добрі новини та радість. Най Ваші пісні ще довгі роки збирають людей разом, нагадуючи нам, хто ми є і заради чого живемо. З роси й води, зі щастя й любові, з Божого благословення та людської вдячності — многая і благая літа Вам, пане Тарасе! Нехай доля буде ласкава, а Україна — вільна, сильна і мирна.

Генерал, який попереджав Європу ще сто років тому — але його так і не захотіли почути… Сьогодні ця правда знову гримить ...
20/06/2026

Генерал, який попереджав Європу ще сто років тому — але його так і не захотіли почути… Сьогодні ця правда знову гримить над континентом вибухами ракет і сиренами повітряної тривоги.

Олександр Удовиченко — генерал Армії УНР, командир Третьої Залізної стрілецької дивізії, людина честі, сили й незламності. Один із тих українських офіцерів, які до останнього боролися за незалежну Україну тоді, коли більшість світу вже списала її з політичної карти.

Він не будував ілюзій щодо Росії. Не вірив у «мирні наміри» імперії. Не сприймав красиві слова про «братні народи» чи «визволення». Бо бачив справжню ціну цих слів — спалені міста, розстріли, окупацію та кров українців.

Поки європейські політики проводили переговори й намагалися знайти компроміси з більшовицькою Москвою, українська армія вже вела бій за майбутнє всього континенту. Без достатньої допомоги. Без сильних союзників. Майже приречена — але нескорена.

Удовиченко говорив прямо: Україна стала авангардом Європи у боротьбі проти більшовицької навали. Саме українські воїни першими зустріли імперію, яка несла за собою терор і поневолення народів.

Та тодішня Польща, та й вся Європа тоді не зрозуміла головного. Вона сприйняла боротьбу України як «чужу війну», яка нібито не стосується решти світу. Дехто відверто ігнорував українські заклики про допомогу. Дехто вірив, що агресора можна втримати дипломатією. А дехто просто заплющив очі.

І саме це стало фатальною помилкою.

Удовиченко попереджав: якщо Україну залишити саму — загроза не зникне. Вона лише стане сильнішою. Бо імперія, яка безкарно знищує один народ, рано чи пізно піде далі.

Так і сталося… Наслідки цієї сліпоти Європа відчула дуже швидко — коли Червона армія рушила далі на Польщу.

А ще пізніше на інші європейські країни.

Минуло сто років — і історія повторюється майже дослівно.

Знову Україна стримує навалу зі сходу. Знову наші воїни ціною власних життів тримають удар, який міг би накрити всю Європу. Знову українські міста стають щитом для інших країн. І знову світ надто довго прокидається від власних ілюзій.

Сьогодні українці воюють не лише за свої домівки. Ми воюємо за право Європи залишатися Європою. За право народів бути вільними. За право дітей жити без страху перед ракетами й окупацією.

І найгірше те, що частина західних політиків навіть зараз не хоче до кінця визнавати очевидне. Вони досі думають, що цю бурю можна пересидіти. Що Росію можна «заспокоїти» поступками. Що війна закінчиться сама собою, якщо менше про неї говорити.

Але історія вже довела: коли світ заплющує очі на зло — зло лише набирає силу.

Якщо сьогодні Україна не отримає достатньої підтримки, завтра під загрозою опиняться вже інші країни. Бо російська імперська машина ніколи не зупиняється добровільно. Її апетит росте щоразу, коли їй дозволяють безкарно рухатися вперед.

Україна зараз — це рубіж між вільним світом і хаосом. Між Європою та темрявою, яка знову прийшла зі сходу.

І саме тому слова Олександра Удовиченка сьогодні звучать не як історичний спогад, а як суворе попередження, написане кров’ю поколінь.

Українці вже сто років повторюють світу одну просту істину: коли бореться Україна — вона бореться не лише за себе.

Шкода лише, що Європа традиційно починає це розуміти надто пізно.

Ого, гортав тут стрічку і згадав... А пам’ятаєте цей шедевр нашого ТБ - розважальний серіал «Віталька»🤔😅«Привєт, а можна...
19/06/2026

Ого, гортав тут стрічку і згадав... А пам’ятаєте цей шедевр нашого ТБ - розважальний серіал «Віталька»🤔😅

«Привєт, а можна з вами познайомиться?» - мабуть, кожен свого часу або іронічно цитував цей підкат, або просто щиро реготав над пригодами цього дивакуватого маминого синочка в рожевій сорочці. Тоді це здавалося чимось абсолютно безтурботним, з іншого, минулого життя.

Але чи знали ви, як круто змінилося життя виконавця головної ролі🤔

Актор Гарік Бірча з перших днів повномасштабного вторгнення без зайвого пафосу змінив знімальний майданчик на службу в ЗСУ. Ба більше, він не просто пішов добровольцем, а вже під час служби отримав звання головного сержанта!

Знаєте, це якийсь неймовірний контраст, який викликає величезну повагу. Людина, яка роками асоціювалася виключно з гумором і максимально кумедним, беззахисним персонажем, у реальному житті виявилася справжнім, мужнім воїном. Поки Віталька шукав кохання на пляжах, Гарік Бірча пішов захищати нашу країну.

Величезна шана Гаріку та всім нашим захисникам! Дякуємо за захист і чекаємо вдома з перемогою. 🇺🇦

🎉 МАКСИМУ ГАЛКІНУ - 50!З перших днів повномасштабного вторгнення він відкрито виступив проти російської агресії та підтр...
19/06/2026

🎉 МАКСИМУ ГАЛКІНУ - 50!

З перших днів повномасштабного вторгнення він відкрито виступив проти російської агресії та підтримав Україну. У той час, коли багато відомих людей в Росії воліли мовчати, Галкін не побоявся сказати правду, за що отримав статус «іноагента», переслідування та хвилю ненависті у власній країні.

Особливої поваги заслуговує те, що його підтримка не обмежилася лише словами. Артист неодноразово фінансово підтримував Україну та привертав увагу світу до трагедії українців та навіть почав вивчати українську мову. Сьогодні він спілкується українською на публічних заходах і виконує українські пісні на своїх концертах.

Так, кожен може по-різному ставитися до Максима Галкіна. Але важко заперечити той факт, що у найважчі для України часи він не залишився осторонь і не зробив вигляд, що нічого не відбувається.

Дякуємо за людяність, сміливість та підтримку України. Саме такі вчинки викликають повагу значно більше, ніж гучні слова.

З ювілеєм! Бажаємо міцного здоров’я, родинного затишку, творчого натхнення та багато щасливих років попереду.

Address

Ternopil

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Читай українською posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share

Category