Читай українською

Читай українською Читай українською - підтримуй своє! Ми не знавці української мови, ми тільки вчимося. Давайте вчитися разом!

«Тяжкі нам випали роки — вони не скінчаться ніколи, якщо програють Чорноволи і переможуть кравчуки…»☝️У мене й досі збер...
06/06/2026

«Тяжкі нам випали роки — вони не скінчаться ніколи, якщо програють Чорноволи і переможуть кравчуки…»

☝️У мене й досі збереглася агітаційна листівка з тих часів. І знаєте — сьогодні вона справді виглядає пророчою…

1 грудня 1991 року ми дійсно звернули не туди. Тепер наші діти й онуки розплачуються за той вибір… І хоча тоді я підтримував Чорновола, таких, як я, було надто мало для перемоги.

Ми втратили свій шанс на справжню незалежність і мирне життя, коли обрали прокомуністичний вектор розвитку замість проєвропейського шляху, як це зробила Польща та інші країни.

Завинили ми — дорослі. Ще тоді. Перед нашими Захисниками сьогодні.
Тепер діти платять життями за нашу помилку в суспільному виборі та напрямку руху держави…

Чи вистачить Україні сил вирватися з віковічного мороку російської імперії?
Чи знову людська пам’ять стане короткою — як про козаччину, розкуркулення, Голодомор?

Та, можливо, саме тепер історія дає нам останній шанс усе виправити. Не мовчати. Не забувати. Не продавати майбутнє за дешеві обіцянки. Бо держава гине не лише від ворожих ракет — вона гине тоді, коли народ перестає робити висновки.

Вона пережила Другу світову, але втратила все зараз. Історії сили, яка вражаєЦя неймовірна жінці на фото — Алла Миколаїв...
06/06/2026

Вона пережила Другу світову, але втратила все зараз. Історії сили, яка вражає
Ця неймовірна жінці на фото — Алла Миколаївна Уманська. Цього місяця їй виповниться 90 років. Вона вчителька історії України та права, яка виховала не одне покоління.

На сусідніх кадрах — те, що залишилося від її дому після прильоту російської paкeти.

Аллу Миколаївну дістали з-під зaвaлiв. Її квартира була на першому поверсі. Каже, прокинулася від yдаpy, абсолютно дезорієнтована, з відчуттям, ніби «ніч опинилася всередині обличчя». Усе її життя, речі та навіть вірші, які вона писала, згopiли вщент.

Вибираючись із пeклa, вона встигла схопити єдине — ключі. А потім дзвонила доньці Томі й просила: «Заїдь, будь ласка, зачини двері в квартиру». Донька довго не наважувалася сказати мамі, що зачиняти більше нічого... Дверей і стін просто немає.

Зараз Алла Миколаївна в лікарні, готується до реабілітації. Через травми в неї сильно погіршився слух, але не зник оптимізм:

Вона думає про інших: найбільше їй болить не за втрачене майно, а за молодь і учнів, які гuнyть на цій вiйнi.

Вона залишається жінкою: перше, що вона попросила доньку привезти в лікарню — це шпильки для волосся. Бо для неї важливо виглядати гарно попри все.

Вона тримається неймовірно гідно, хоча в очах — усе написано без слів.

На цих світлинах талановитий український співак Назарій Яремчук на бойових позиціях в Афганістані. 1987 рік.Він став одн...
06/06/2026

На цих світлинах талановитий український співак Назарій Яремчук на бойових позиціях в Афганістані. 1987 рік.

Він став одним із перших українських артистів, хто поїхав в Афганістан до своїх земляків-українців (які там перебували примусово!), щоб вони хоч на хвилинку могли знову відчути рідне слово та рідну пісню. Після аварії на Чорнобильській АЕС співак тричі відвідував зону відчуження: зустрічався з ліквідаторами, спілкувався з ними віч-на-віч і навіть спускався до самого реактора.

Для нього не існувало “маленьких” слухачів чи неважливих прохань. Його друг і творчий побратим Павло Дворський згадував, як під час одного концерту до них звернулися доярки: через роботу вони не могли потрапити на виступ. Після завершення концерту Назарій без вагань узяв гітару й поїхав просто на ферму. Там, серед нічної тиші та запаху сіна, вони ще дві години співали для жінок, які не мали змоги бути в залі.

Назарій Яремчук був не просто співаком. Він був людиною, яка несла світло туди, де його бракувало найбільше. Його голос став символом доброти, щирості й справжньої людяності. І поки звучать його пісні — доти живе пам’ять про людину, яка співала серцем.

🕯️ Сьогодні День журналіста. Пам'ятаємо, тих професіоналів, хто зaгuнyв внаслідок російської aгpeciї.Кожна вiйнa магаєть...
06/06/2026

🕯️ Сьогодні День журналіста. Пам'ятаємо, тих професіоналів, хто зaгuнyв внаслідок російської aгpeciї.

Кожна вiйнa магається сховати свої злoчuнu, але ці люди робили все, щоб світ бачив реальність. На початку пoвнoмacштабного втopгнeння у 2022 році Україна та світ втратили талановитих медійників, які до останнього подиху залишалися у професії.

- Максим Левін (LB.uа) — зник 13 березня на Київщині. Знайдений yбuтuм 1 квітня біля с. Гута-Межигірська. Розслідування довело: Максима кaтyвaлu та cтpaтuлu російські військові.

- Брент Ентоні Рено (Time, NYT) — американський документаліст, лауреат премії Пібоді. Зacтpeлeнuй oкyпaнтaмu на блокпосту в Ірпені 13 березня.

- П’єр Закжевські & Олександра Кувшинова (Fox News) — ірландський оператор та українська продюсерка/фіксерка. Зaгuнyлu разом 14 березня, коли їхнє авто потрапило під oбcтpiл у селі Горенка.

- Євгеній Сакун («LIVE», EFE) — український фотокореспондент. Зaгuнyв 1 березня під час вopoжoгo paкeтнoгo yдаpy по Київській телевежі.

- Ігор Гуденко — харківський фотограф та відеоблогер. Зник під час oбcтpiлiв міста 26 лютого, наступного дня його знайшли мepтвuм.

Правда має високу ціну. Честь і світла пам'ять тим, хто заплатив за неї найдорожчим. 🇺🇦

#ПравдаПроВійну #ЖурналістиВажливі #НіросійськійАгресії #ПамятіЖурналістів

Знаєте, що я зрозумів/ла останнім часом? Українська мова — це не просто набір слів із філологічного словника чи суворі п...
05/06/2026

Знаєте, що я зрозумів/ла останнім часом? Українська мова — це не просто набір слів із філологічного словника чи суворі правила правопису, які нас змушували вчити в школі. Це щось набагато більше. Це наш унікальний культурний код, який ми зараз відкриваємо заново.

Вона дивовижно гнучка. Тільки вдумайтеся, як круто в ній уживаються столітні діалекти й абсолютно свіжий, сучасний сленг. Ми можемо лагідно сказати «донечко» чи «сонечко», а можемо одним єдиним словом «бавовна» підняти настрій усій країні й змусити ніяковіти сусідів.

Українська — це про відчуття затишку, коли повертаєшся додому. Це про сміливість звучати голосно на весь світ. Це коли ти чуєш рідне «привіт» десь за кордоном, і в тебе всередині миттєво розливається тепло, бо поруч — свої.

Сьогодні говорити українською — це не просто патріотично. Це стильно, це драйвово і це наш свідомий вибір. Ми не просто спілкуємося нею, ми нею дихаємо, жартуємо, любимо і перемагаємо.

Плекаймо свій вайб. Звучімо гордо! 🇺🇦✨

На фото вірш Тетяна Ліщук

У далекому 1918 році волинянин Матвій Данилюк юнкером стримував російську нaвaлy під Крутами. Він пройшов крізь той запе...
05/06/2026

У далекому 1918 році волинянин Матвій Данилюк юнкером стримував російську нaвaлy під Крутами. Він пройшов крізь той запеклий бiй, вижив, пережив радянські peпpeciї, Другу свiтовy і ховав український прапор зашитим у подушці. Матвій став єдиним учасником бoю під Крутами, який дожив до відновлення Незалежності України у 1991 році. Він відійшов у вічність у 1994-му, проживши 103 роки.

А рівно за двадцять років після його смерті, у 2014-му, історія зробила cтpaшнe й водночас героїчне коло. Його правнук Володимир Іщук (боєць роти особливого призначення «Світязь» на псевдо «Кущ») без вагань пішов добровольцем захищати Україну від того самого вopoгa.

У серпні 2014 року під час зaпeклиx бoїв за Іловайськ Володимир отримав важкі пopaнeння і зaгuнyв, до останнього подиху тримаючи оборону. Пocмepтнo нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Прадід боронив УНР під Крутами у 18 років. Правнук вiддaв жuття за сучасну Україну під Іловайськом. Ворог той самий. Ціль та сама.

Це не просто збіг. Це кpoв, яка не зраджує, і воля, яку не зламати крізь століття. Поки ми пам'ятаємо такі родові історії, pосія ніколи нас не переможе.

Вічна шана і слава козакам і воїнам усіх поколінь. 🇺🇦

Сьогодні хочу згадати людину, яка змусила весь світ аплодувати українському танцю стоячи. Людину, яка не просто ставила ...
05/06/2026

Сьогодні хочу згадати людину, яка змусила весь світ аплодувати українському танцю стоячи. Людину, яка не просто ставила хореографію — вона створювала легенду. Павло Вірський — геній української сцени, реформатор, який перетворив народний танець на справжнє мистецтво світового рівня. І прикро, що сьогодні про нього говорять набагато менше, ніж він на це заслуговує.

Його ім’я звучало у найпрестижніших театрах планети. Упродовж двадцяти років Павло Вірський очолював Державний ансамбль народного танцю України, який згодом назвали на його честь. Разом із колективом він об’їхав понад 70 країн і зробив те, що тоді здавалося неможливим — змусив світ закохатися в український танець. А легендарний «Гопак» став не просто номером, а символом України — вибухом енергії, сили та свободи, від якого й сьогодні мурахи по шкірі.

Вірський не копіював фольклор — він вдихав у нього нове життя. Кожна його постановка була маленькою виставою, де танець говорив голосніше за слова. У його роботах жили козацька відвага, українська душа, гумор, біль і незламний характер народу.

Народився майбутній маестро в Одесі. Там здобув першу мистецьку освіту, а згодом вступив до Московського театрального технікуму. Його студентські роки були далеко не романтичними: постійна бідність, виснаження, іноді — лише тарілка дешевого супу та шматок хліба на весь день. Але навіть у найважчі моменти він не зрадив своїй мрії. Бо жив танцем. Дихав ним.

У той час український танець сприймали лише як фольклорну вставку між театральними сценами. Але Вірський побачив у ньому значно більше. Він першим почав створювати повноцінну сценічну хореографію, де народний танець виглядав потужно, сучасно та професійно. Одним із перших проривів став «Козачок» у постановці опери «Тарас Бульба». Саме тоді народжувався новий український сценічний стиль.

Пізніше, під час Декади української літератури та мистецтва в Москві, Вірський разом із Миколою Болотовим поставив танці до «Запорожця за Дунаєм». Те, що глядачі побачили на сцені, стало справжнім шоком у найкращому сенсі цього слова: шалена енергія козаків, блискавичні оберти, шаблі, акробатика та неймовірне поєднання народного танцю з класичним балетом. Кажуть, навіть Станіславський був приголомшений побаченим.

У 1937 році Вірський очолив новостворений Державний ансамбль народного танцю України. І саме тоді почалася справжня революція в українській хореографії. Його постановки були настільки живими та видовищними, що глядачі не могли відірвати очей від сцени. «Запорожці», «Українська сюїта» та десятки інших номерів назавжди увійшли в історію української культури.

Після гастролей у Франції місцеві газети писали, що «українські козаки підкорили Париж». А Сальвадор Далі настільки захопився виступом ансамблю, що особисто запросив Вірського на обід. Це був тріумф українського мистецтва, про який говорив увесь світ.

Та життя генія не стало казкою. Під час гастролей у Мадриді сталася історія, яка боляче вдарила по маестро. Після звичайного рукостискання з невідомим чоловіком у газетах з’явилося сфальсифіковане фото, де Вірського нібито показали поруч із нацистом Отто Скорцені. Ця брехня коштувала йому спокою, здоров’я та зрештою — життя. Після повернення до Києва він пережив кілька інфарктів і пішов із життя значно раніше, ніж міг би.

Але справжніх геніїв неможливо знищити часом. Павло Вірський назавжди залишився символом українського танцю. Його ансамбль і сьогодні продовжує нести українську культуру світом, а легендарний гопак Вірського досі викликає захоплення та гордість за Україну.

Бо поки звучить українська музика і козаки злітають у танці над сценою — доти живе ім’я Павла Вірського.

Нарешті дочекалися!Сьогодні у Києві демонтували пам’ятник російському письменникові Михайлу Булгакову. Знаєте, я от досі...
04/06/2026

Нарешті дочекалися!

Сьогодні у Києві демонтували пам’ятник російському письменникові Михайлу Булгакову.

Знаєте, я от досі не розумію, як у містах ще є памʼятники росіянам.

Український простір має належати українській історії, культурі та людям, які справді є частиною нашої ідентичності. Час остаточно позбутися символів чужої імперії.

🎁Сьогодні свій день народження святкує українська журналістка, громадська діячка, а нині — військовослужбовиця ЗСУ Тетян...
04/06/2026

🎁Сьогодні свій день народження святкує українська журналістка, громадська діячка, а нині — військовослужбовиця ЗСУ Тетяна Чорновол.

Колись її знали як журналістку, що не боялася йти проти системи, викривати корупцію режиму Януковича та говорити правду, за яку доводилося платити надто високу ціну. Її жорстоkе побuття під час Революції Гідності сколихнуло не лише Україну, а й увесь світ. Але навіть тоді її не вдалося зламати.

Після Майдану Тетяна стала однією з тих, хто домагався повернення вкрадених активів Януковича державі. А коли на українську землю прийшла війна — не сховалася за гучними словами чи статусами.

Ще у 2014 році вона стала до оборони Маріуполя у складі батальйону «Азов». Того ж року війна забрала її чоловіка — Миколу Березового, який героїчно загинув, рятуючи побратима під Іловайськом.

З початком повномасштабного вторгнення Тетяна знову взяла до рук зброю. Від самого 24 лютого 2022 року вона воює на передовій у складі 72-ї бригади Чорних Запорожців. Сьогодні вона — командирка відділення, яка щодня працює на самому нулі та виконує бойові завдання нарівні з побратимами.

У 2025 році вона могла повернутися до політики й отримати мандат народної депутатки. Але зробила вибір, який здатні зробити одиниці — залишилася на фронті, поруч із тими, хто щодня тримає країну.

І сьогодні у неї вже п’яте День народження на війні.

Свій ранок Тетяна зустріла не за святковим столом, а на бойовій позиції FPV. Перший виліт — ще о 6 ранку…

Сильна. Вперта. Справжня.

💐З Днем народження, Тетяно! Нехай Господь береже Вас у кожному бою, нехай вистачає сил пройти цей важкий шлях до Перемоги, а поруч завжди будуть надійні люди. Дякуємо Вам за сміливість, за характер і за Україну, яку Ви захищаєте не словами, а власним життям.

Честь.

Народ, я сьогодні в легкому культурному шоці 😂Пішла зранку на базар по полуницю. Думаю, зазирну до нашої Марійки Смілянч...
04/06/2026

Народ, я сьогодні в легкому культурному шоці 😂

Пішла зранку на базар по полуницю. Думаю, зазирну до нашої Марійки Смілянчихи, у неї завжди все найсвіжіше й найсмачніше. Підходжу, вітаюся, кидаю оком на прилавок і... зависаю.

Стоять два лотки. Ягоди на вигляд абсолютно однакові. Але на цінниках картина маслом:

Полуниця — 180 грн/кг.
Клубніка — 300 грн/кг.

Я стою, кліпаю очима і намагаюся згадати уроки ботаніки. Питаю: «Марійко, а в чому, власне, різниця, крім правопису і ціни?»
А вона мені абсолютно серйозно, таємничим шепотом: «Ой, Люда полуниця — то наша, місцева, з городу. А "клубніка" — то елітна, для тих, хто багате життя любить!»

Короче, підтримала я вітчизняного виробника і купила правильну, патріотичну полуницю за 180. Смачна — неймовірно! А за «клубнікою» нехай мажори ходять.

А ви вже відкрили сезон? Що там у вас по цінах на «елітні ягоди»? 👇

Address

Ternopil

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Читай українською posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share