02/08/2025
У 116 окремій бригаді Сил територіальної оборони служить військовослужбовець із позивним Шум — прізвисько, яке має історичне коріння. Його шлях до війська пролягав через патріотичне виховання, родинні цінності, громадську активність і усвідомлення себе українцем.
«Позивний мій — від прізвища, — розповідає Сергій. — Ще з козацьких часів так було: у козаків були клички, вони ж — прізвиська, які потім стали позивними і в УПА, і тепер у ЗСУ».
До війни Шум мешкав із родиною під Києвом, займався підприємництвом, але активно долучався до патріотичного виховання молоді.
«Ми з сином створили козацький гурт “Межигірський сокіл”, організовували табори, вишколи, мандрівки. Займалися вихованням дітей, щоб зростали не просто патріоти, а майбутні захисники, провідники нації».
Також Сергій заснував пластовий осередок у своїй громаді. Каже: головне — допомогти вирости гідному українцю, який знає свою історію, відчуває приналежність до землі й готовий боронити її.
Ще до 24 лютого 2022 року чоловік разом із побратимами долучився до підрозділу територіальної оборони.
«Ми розуміли, що росія не зупиниться, — каже він. — Що війна буде повномасштабною. Тому тренувалися ще з січня. Уже тоді формували план дій у нашій громаді, залучали сільського голову, готувалися».
Коли почалося вторгнення — стали на захист Київщини.
«Саме тоді я усвідомив: “Моя хата скраю — першим ворога стрічаю” — це не про байдужість. Це значить — першим зустрічаю ворога. Бо ми тут господарі».
Після деокупації Київщини захисник вирішив, що його місце — у Збройних Силах.
«Підготував усе вдома: дружину, дітей, справи, бізнес, — розповідає він. — І підписав контракт у військо».
Згодом один із друзів запропонував долучитися до ініціативи з підтримки родин загиблих, зниклих безвісти та полонених.
«Я зрозумів, що допомагати людям — це моє. Мені подобається спілкуватися, вирішувати питання, координувати. Мені приємно, коли можу стати корисним», — зізнається він.
У ЦВС він курує напрям родин загиблих, полонених, зниклих безвісти, а також поранених. Спілкується, допомагає з лікуванням, організовує дозвілля для дітей захисників.
«Багато хто здивований, коли я телефоную. Питаю: “Чим можемо допомогти? Яка ситуація? Де потрібна підтримка?” — розповідає Сергій. — І ми разом із 116 бригадою вирішуємо ці питання — чи з реабілітацією, чи з документами, чи з ліками. Ми створили групу — там родини з усієї України: Лубни, Миргород, Біла Церква, Житомир. Це родини загиблих, зниклих безвісти, полонених. Для мене важливо, щоб ці родини, діти росли з відчуттям, що про них не забули. Що бригада поруч, тримає зв’язок».