16/08/2026
«Я не є приятелем гомінких слів», — казав про себе Євген Коновалець. Цими днями останки Полковника повернулися на землю, яку він був змушений покинути понад 100 років тому.
«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю», — ці слова Коновальця завжди на часі. Як питання до кожного з нас: ким ми стаємо, коли країна проходить через війну?
Хорунжі «Любарта» провели для особового складу бойових підрозділів, рекрутів бригади та луцького гарнізону серію лекцій про командира Січових стрільців, засновника Української військової організації та першого голову ОУН.
Говорили передусім про вибір, який Коновалець зробив після поразки Української революції 1917–1921 років. Коли здавалося, що боротьба програна, він не поставив на ній крапку. Наступні два десятиліття Полковник працював над тим, щоб українці перестали бути лише населенням на своїй землі й стали нацією, здатною вибороти та втримати власну державу.
Він розумів: армія без держави не має достатнього ґрунту, а держава без готового її захищати суспільства — не має майбутнього.
Коли зараз Коновалець повертається до Києва — це означає, що наші мертві тримають лінію у вирішальній битві тієї самої війни, яка триває століття. Його чин нагадує: боротьба відбувається і на полі бою, і у свідомості, у цінностях, у здатності не зневірюватися після втрат і продовжувати робити свою справу.
«У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії». Коновалець обрав бути творцем. Навіть тоді, коли перемога не була гарантована і навіть коли здавалося, що для неї вже немає часу.
У 1938 році його вбив радянський агент у Роттердамі. Для совєтів Коновалець був небезпечним саме тому, що залишався організатором українського руху й людиною з незаперечним авторитетом.
Але питання залишилося тим самим: бути творцями чи жертвами історії?
Відповідь на нього дають ті, хто тримає зброю, навчається, готується і продовжує боротьбу.
#Любарт #Коновалець