29/12/2025
Дорогий наш Леонтійович!
Ми досі не можемо повірити, що тебе більше нема з нами. Серце розривається від болю, коли ми згадуємо твій голос, твою посмішку, твої суворі, але такі теплі та мудрі очі.
Ти був для нас усім.
Найкращим тренером — не лише тому, що з тобою ми брали медалі та кубки (хоча їх було чимало), а тому, що ти любив нас по-справжньому.
Ти бачив у кожній із нас не просто спортсменку, а дівчинку, дівчину, жінку, яка іноді боялася, сумнівалася, падала духом.
І ти завжди був поруч - підбадьорював, підштовхував, змушував підвестися і йти далі, навіть коли ноги не тримали.
Ми пам’ятаємо, як ти кричав «Давай вперед !» з такою вірою в нас, що крила виростали за спиною.
Пам’ятаємо, як ти радів нашим перемогам так, ніби то були твої власні.
Як переживав поразки сильніші за нас.
Як переживав наші травми, ніби сам отримував удар.
Ти віддав нам усю свою душу — без залишку, без жалю.
Ти вчив нас не просто вигравати, а жити.
Жити сильно, гідно, не здаватися.
Ти показував своїм прикладом, що справжній чоловік це той, хто бере відповідальність, хто не ламає, а загартовує, хто вміє бути і строгим, і добрим одночасно.
Твої слова «Ти сильніший, ніж думаєш» досі звучать у наших головах у найважчі моменти.
І ми передаємо їх тепер своїм учням, своїм дітям собі.
Ми обіцяємо тобі, любий наш, що не підведемо. Тренуватимемося так, ніби ти стоїш біля бровки або на трибуні і дивишся на нас своїми проникливими очима.
Битимемося до останнього подиху, як ти вчив.
Пам’ятатимемо кожну твою посмішку, кожне слово підтримки, кожну горду сльозу.
Ти назавжди в наших серцях живий, сильний, добрий, непереможний.
Ми любимо тебе шалено, нескінченно, до болю в грудях. Дякую тобі за те, що ти був.
За те, що ти залишаєшся у нас.
Твоя команда – твої дівчата , які ніколи тебе не забудуть.
З любов’ю до сліз, до кінця.
❤️🏉
