01/05/2026
Довіру, яку ми шкодуєм для зовнішнього світу, ми експортуєм у свій сон, хоча вона там повністю зайва.
Твоє тіло краще за тебе знає, коли ти маєш спати.
Але, коли ми прокидаємся вночі або зранку, для нас більш звично товкти себе знову спати, ніж довіритись розумності свого тіла і скористатись цим часом для опрацювання своїх якостей, для роботи над своїм тілом і розумом, для духовної роботи, чи краще сказать, для своєї містичної роботи - для виходу за межі.
В суспільстві і освіті немає наміру долати свої обмеження, ще й досі ми товчем дітей, примушуючи вважати свої базові потреби - їсти і розмножуватись - головними, авторитетними, ми робим з цих елементарних речей проблему.
Ми щодня вдаєм, ніби заробити на їжу - це проблема, ніби подбати про їдло і житло - це складно, ми робим з цього змагання, перегони - хто більше собі заробить на їдло і житло, у кого більше буде їдла і житла.
А якщо вночі ти просинаєшся, то ти називаєш це безсонням.
Це не безсоння, просто твоє тіло, клітини твого тіла краще знають життя, ніж знаєш його ти сам, вони краще знають тебе, але вони для тебе не авторитет, і ти сам для себе не авторитет.
Тому, коли тобі не спиться - ти або лякаєшся, або береш соску - смартфон, раніше це було ТБ, і накладаєш вуаль на свою свідомість, додаєш туману, хмару пилу, адже свідомість тебе не цікавить.
Вона не те щоб цікавить тебе в останню чергу, ні вона просто не цікавить тебе геть, зовсім, типу звільніть мене, я пас, не хочу, не буду.
Ми вважаєм свій технічний прогрес досягненнями: ми зробили смартфон, автомобіль, літак, тощо.
Це досягнення?
Це не досягнення, ми лише покращуєм те, що у нас вже є.
Ми нічого не винайшли.
Ми живемо як амеби лише шукаєм спосіб полегшити собі життя.