03/12/2025
Коли ми тільки занурюємось у чарівний світ велосипеда, то відчуваємо замкненість у власних і просторових обмеженнях.
Катання «пласке» в різних сенсах та обмежене. Катати тільки по асфальту, або тільки по пласких поверхнях, або тільки в теплу пору року, або з максимальним униканням автівок, або в постійному контакті з нашою матінкою планетою (спробувати гравітацію ніні).
Якщо вам пощастило і було обрано гірський велосипед, то з часом, при зваженому підході, «пласке» катання перетворюється на об’ємне. Те, що раніше заважало та лякало, тепер манить і підбурює до дій, не завжди маючих раціональне пояснення :)
Тим не менш, ґрунтові стежини зміщують асфальт з улюблених місць катання; ями та горбочки перетворюються на памп, підйоми — на тренажери сили та витривалості,
спуски — на американські гірки, відсутність шляху — на виклик, трампліни — на місце відпочинку від гравітації.
Машини — на помічників у здобутті пригод (але з довбнями за кермом нічого не зміниться, тому на дорогах треба бути пильним і зібраним, щоб не дати нанести собі шкоду).
Те, що раніше здавалось божевільними розвагами самогубців, тепер стало звичайною катальною рутиною? Це не означає, що вас прийняли в божевільню. Це, можливо, ознака багатовимірного катання.
А яке твоє катання? Скільки в тебе вимірів? :)