04/02/2022
Витяг з Інтернету…
Всім батькам на замітку…
Дуже часто спостерігаю таку ситуацію:
приходить дитина на тренування,тренується місяць-два,а потім жаліється батькам,що важко,нецікаво і не хоче тренуватись.
Багато батьків кажуть"Не хоче,то хай не ходить...",''не можна заставляти'',''то не для нього''і.т.д.
Проходить пару місяців,дитина зацікавлюється чимось новим,знову займається місяць-два і знову кидає...І батьки знову потурають дитині.І це повторюється не раз і не два....
В результаті дитина перепробувала багато чого,але не знайшла того,що їй подобається і в жодному виді спорту нічого не досягла.
А потім,років в 15 батьки дивуються,чого ж воно таке бестолкове,незібране і не може нічого довести до кінця...
А все тому,що батьки надто потакають дитині.
Сучасні діти, так би мовити -"тепличні''. Їх оберігають від усього,все за них роблять,бережуть від труднощів,намагаються все подати тільки в цікавій формі.
Як наслідок,діти не мають терпіння,не вміють долати навіть найлегших труднощів в тренуваннях,навчанні і при мінімальній втомі (фізичній чи моральній)одразу здаються.
Плюс хочуть легких перемог і щвидких результатів, не напружуючись і не докладаючи зусиль.
От і получається:перші пару місяців,поки все легко і цікаво,діти тренуються з задововоленням,а коли навантаження підвищуються і треба пахати,вони тиснуть на жалість батькам, ті ведуться і дозволяють не ходити на тренування.Ось це і є великою помилкою.Повірте мені,якщо дитина відчула,що можна ухилитись від труднощів і посачкувати,то цей сценарій повториться ще не раз.
Шановні батьки,щоб дитина займалась чимось з задоволенням,в неї має виходити те що вона робить.
А щоб виходило,потрібен час і енна кількість тренувань.
В цей проміжок часу буде багато ниття,небажання,сліз...і улюбленого та безвідмовного ''Ти мене не любиш...''
Думаю,багато батьків впізнали своїх дітей)
Ваша задача-не потурати і потакати слабкостям та ліні,а направити і підтримати дитину.Десь м'яко і ніжно,а десь і строго.А з часом прийдуть результати і задоволення.
Наведу конкретний приклад:
мій Максим у вересні категорично заявив,що не буде ходити на шахи,бо йому нудно,він програє і це йому не подобається.
Я попросив його походити ще півроку,а тоді прийняти остаточне рішення.Малий був не в захваті,але послухався.
Пройшло три місяці,на шахи він іде з задоволенням і скоро починає пробувати себе на змаганнях.
І самим батькам спочатку потрібно визначитися з відвідин секції дитиною…
На початку амбіції батьків зашкалюють - олімпійський чемпіон, не менше. А згодом, при появі труднощів мета змінюється - з олімпійця до "для себе"..
Це тільки в гаджетах за тиждень можна стати супер героєм, а в житті потрібні РОКИ.
Найчастіше батьки самі сривають дитину з тренувань. Причин купа: магазин, кіно, день народження сусідів, приїзд бабусі, немає ключів від квартири, укол хом'яку, 56 зуб вирвати і т.д. і т.п.
додайте до перепусток ще коли дитина дійсно захворіла або травмувалася.
І виходить, тренувань в рази менше ніж пропусків. Тут не тільки результату не буде, а й бажання та звички тренуватися ви не побачите.
Корисно почитати біографії великих чемпіонів (Мені Пакьяо). І розумієш сам і легко пояснити дитині, що таке праця.
Тому любіть своїх дітей,але не потакайте їх ліні.Десь пожалійте і підтримайте,а десь заставте.
І прийде момент,коли ви будете пишатись своїми дітьми і вони подякують вам за те,що підтримали і направили їх...
