23/09/2018
Турнір пам’яті Максима Вяткіна – 2018 за участі «Северинівки»!
Давним – давно, коли автор цих рядків бігав з любителями міньки на тренуваннях в орендованому залі спорткомплексу ДСК-3 м.Києва, частина гравців того руху теж почала брати участь у Турнірах і через рік цих починань нас приголомшила трагічна звістка – воротар нашої команди, поїхавши з колективом колег з роботи на серпневий корпоратив до мальовничих місць поблизу Переяслав-Хмельницького, загинув, за офіційною версією – потонув внаслідок невдалої спроби поплавати в нічний час в нетверезому стані! Хлопець був досить молодим, товариським, скромним, ні чим обурливим не виділявся в поведінці, ще не встиг одружитися, дітей не мав, але мав рідну сестру та батьків, скорботу яких передати дуже важко.
Отож, провівши товариша в останню путь (а для цього нам довелося подолати не одну сотню кілометрів в одну тільки сторону), ми не задумуючись відразу ж домовилися про необхідність організації та проведення Турніру пам’яті нашого товариша, до того ж виготовили ще й воротарський світер з номером «1», який брали на всі турніри з собою у яких брали участь, - і ще через рік стартував перший Турнір пам’яті нашого загиблого товариша (нажаль, через внутрішню політику власників сайту ua-football.com, на якому ми розміщували звіти та фото/відео з турнірів, а також там знаходився чат нашої команди, жодних матеріалів не збереглося), на який ми запросили сім’ю сестри померлого нашого товариша, яка проживала на той момент в Києві, проте вона не з’явилася, відрядивши свого чоловіка (на той момент, це був заступник прокурора одного з районів м.Києва, сама ж сестра працювала в апараті Верховного суду України), така ситуація не стільки викликала обурення, як нерозуміння ситуації. Наступного року від рідних не було вже нікого, проте це нас не спиняло. Але був один момент, який принаймні для мене дав відповідь на цей вид байдужості. У тому, другому за ліком турніру, пам’яті нашого товариша, вперше взяла участь команда з області, що є сусідньою з тією, де народився, виріс та виховувався наш загиблий товариш. І от в перерві між матчами, підходить до мене капітан цієї команди і з захопленням каже: «Хлопці, ви такі молодці! Згуртувалися, організували та проводите Турнір пам’яті свого товариша! Мені важко уявити це в реаліях нашої місцевості, як ви на це рішилися, що вас надихнуло?!»… Спочатку подумалося, що він жартує, але будучи знайомим з ним вже не перший рік і, згадавши поведінку сестри, мені стало зрозуміло, що це не обов’язково байдужість, їх не можна назвати не гіршими і не кращими, просто вони – ІНАКШІ!!! Все що мені вдалося йому відповісти, були слова: «Розумієш, зараз би ми все-одно проводили Турнір, бо їздимо в гості на такі ж до вас, інші міста, і теж маємо бути гостинними, але є одна розділова грань – НАШ ТОВАРИШ ОБО’ВЯЗКОВО ТЕЖ БИ БУВ ТУТ СЕРЕД НАС І БРАВ БИ УЧАСТЬ У ЦЬОМУ ТУРНІРІ!» Не знаю, чи зрозумів тоді мене мій співрозмовник, але…
…Якщо існує життя після смерті, то напевно Максим Вяткін зовсім не проти того, що його друзі, чарівні дітки, красуня дружина, батьки, рідні та близькі - не ІНАКШІ, А ТАКІ ЯК ТРЕБА!!! І хоча ми брали участь у турнірі його пам’яті лише другий раз, від старожилів доводилося чути, що атмосфера традиційно дуже товариська, толерантна і душевна, у чому можна частково переконатися, переглянувши фото (тут використано фото viber-чату «Чемпионат Макса 2018»).
Саме турнір 2018 року, через певні організаційні складнощі, не пов’язані з бажанням самих організаторів, пройшов 16 вересня на міні-футбольному майданчику стадіону «Спартак» (м.Київ, вул. Кирилівська, 103) у обмежених часових рамках. Цього разу про бажання взяти участь у Турнірі заявило зразу дев’ять команд і тому було вирішено зробити три групи по три команді в кожній. Команда нашого аматорського руху потрапила до групи «B», де нашими суперниками стали команди «ВТБ» та «Пріор». Повторити успіх минулого року (3-тє місце Турніру) нам не судилося і не тільки через відсутність значної групи основи тієї команди, що його досягла, були і серйозні організаційні прорахунки…
Наша заявка на турнір виглядала наступним чином: Андрій Ддн, Микола Івнк, Богдан Кндб, Максим Лнтв, Олександр Ткч та дебютанти «Северинівки» на Турнірах: Микита Бгдн, Олександр Дргн, Микола Свстн та воротар Роман Пгрл.
У першому ж матчі проти «ВТБ», ми мали гарні шанси здобути очки, за рухом на полі і за швидкісними якостями наші гравці переважали суперника, але командна гра – на порядок нижча, внаслідок чого поразка з рахунком 1:2.
«Северинівка»- «ВТБ» 1:2 (Богдан Кндб)
стартовий склад команди: Роман Пгрл (в), Олександр Ткч, Андрій Ддн, Микита Бгдн, Богдан Кндб (кап.).
У другому матчі ми мали боротися лише за другу сходинку, оскільки в матчі між собою «ВТБ» вже обіграв «Пріор» з рахунком 4:2, хоча й там «ВТБ» поступався супернику у швидкості, але і ці намагання виявилися для нас невдалими.
«Северинівка»- «Пріор» 1:5 (Микита Бгдн)
стартовий склад команди: Роман Пгрл (в), Олександр Ткч, Максим Лнтв, Микита Бгдн, Микола Івнк (кап.).
Груповий етап, група «В», результати:
(місце) (команда) (перемоги) (поразки)(м’ячі) (очки)
1. «ВТБ» 2 0 6-3 6
2. «Пріор» 1 1 7-5 3
3. «Северинівка» 0 2 2-7 0
Переможцем Турніру, знову ж таки традиційно, стала команда «Атлетік», за перемогу над якою у наступному році організаторами вже обіцяно особливий приз – пляшка вишуканого дорого віски!))) Друге місце посіли переможці нашої групи – команда «ВТБ».
Обурені результатом та кількістю матчів на турнірі, деякі гравці нашого колективу заявили, що нам не варто більше приймати участь у турнірах взагалі, проте їх емоції, сподіваюсь вщухнуть, якщо ні - все-одно робитиму все можливе, аби наш футбольний рух не зациклювався лише на тренуваннях, а в якості бонусів, брав участь у різноманітних, проте недовготривалих турнірах, бо це гарний шанс подивитися на себе зі сторони, зрозуміти чого ми варті на смарагдових майданчиках та паркетах залів і робити правильні висновки…
І Турнір пам’яті Максима Вяткіна обов’язково буде у їх переліку!... Нехай пам'ять про наших товаришів, яких вже з нами немає на цьому світі, якомога довше супроводжує живих на їх життєвому шляху!
