17/06/2026
Це божевілля співчувати людині, яка на тебе кричить. Я так думав до певного моменту.
2026й рік. У мене нова робота. Я знаходжусь в майстерні телефонів з іншими майстрами, серед яких, Андрій, яких працює там давно. Я дістаю телефони з коробок які голосно шарудять. Він цей момент говорить по телефону. В майстерні панує спокійна атмосфера.
Відкриваю коробку. Чую: ану тихо! Підвищеним тоном. В його голосі відчувалась різкість.
Я аж напружився, ніби мене в дитсадку відчитує вихователька.
На мене кричать. Я зробив щось не так. Я заважаю. Я егоїст. Зі мною не захочуть дружити.
Я порушив правила. Я заслуговую на покарання. Десь всередині мене розповсюджувалось почуття страху.
Він не має права на мене кричати, піднявся протест. Я зараз сам йому влаштую, почало розгоратись почуття злості. І мені хотілось йому нагрубити, накричати, покарати.
Насправді мені хотілось працювати в спокійній атмосфері без емоційних стрибків.
І я просто промовчав. Відклав коробку всторону і почекав поки він договорить.
Хоч я і уник конфлікту та злість нікуди не ділась. Ми потім пів дня не розмовляли.
Пізніше мені вдалось розібрати цю ситуацію в коучинговому форматі і внести ясність в те, що і чому відбулось.
Окрім того, що я побачив свої переконання, якими в той момент керувався, помітив, що оточуючі, в даному випадку Андрій, не зовсім адекватно реагують на ситуацію. Занадто інтенсивно там де можна було спокійно звернутись. І це вже ніяк не пов*язано зі мною.
Схоже інші намагаються або ні, справлятись зі своїми переконаннями та емоціями. З цієї точки зору людина, яка не вміє цього робити викликає співчуття.
А я буду і далі досліджувати себе. До зустрічі в наступних розповідях
#коучинг #особистийріст #комунікація
