30/07/2025
Просто накипіло 😡
Вчора подивилася інтерв’ю про наших полонених і задумалася…
Трішки моїх думок 👇🏼
Там — наші у полоні.
Без сну, без їжі. З побитими руками. З вибитими зубами. Голодні, голі, прикуті до батарей. Психологічно зламані. І щодня — не впевнені, чи виживуть.
А тут:
— «Чому кондиціонер дме не в той бік?»
— «Чому адмін не на колінах просить вибачення, бо мені так захотілося без причини?
Або бачила вчора буквально, у вет клініці, клієнт вимагав вибачень від лікаря за 5 хв очікування. При тому що лікар, дивився важку собаку…Ми побачивши собаку, яка задихалася, просто поступилися своєю чергою … Ні-ні це не про ввічливість, це про людяність… Впевнена, кожний б хотів, щоб йому поступилися чергою, якби його улюблениць задихався… Але не кожний поступиться , коли комусь іншому буде потрібно !
-Чому тренер поставив заміну і пішов до лікаря? (На реальних подіях)
- «Чому у вас в залі ноунейм аромадифузор в туалеті»
В мене таке враження, що ви його в Копійочці купили 🥵 (на реальних подіях)
Тут реморачка: він не з Копійочки, а навпаки ручної роботи і мега дорогий. Але якби він був з Копійочки, то що ?
-Або чому у вас не пахне моїми улюбленими парфумами (на реальних подіях)
Це не ок.
Це навіть не соромно — це огидно.
Бо поки ви міряєте “рівень сервісу”, хтось живе в умовах, які ви навіть не витримаєте у своїх нічних кошмарах.
І ні — ця публікація не про те, що не потрібен сервіс.
Сервіс — потрібен. Поважне ставлення — важливе.
Але є грань. Грань між здоровими очікуваннями і хворобливою зверхністю.
І багато хто цю грань уже давно перейшов.
Ця публікація — про те, що ви втратили реальність.
Що не чуєте біль навколо. Не бачите, за рахунок чого живете в теплі, з кавою, з вайфаєм.
Це про те, що ви втратили вдячність. І совість.
Бо поки наші в клітках — ви клієнти.
І це не просто боляче. Це небезпечно. Бо байдужість — це теж зброя. І вона бʼє по своїх.