29/05/2026
Реєструючись на Backyard Ultra, до останнього не вірив, що поїду на ці змагання. Аргументів проти можна було знайти безліч: від складнощів подорожі з немовлям та кішкою до відсутності хоч якоїсь підготовки для подолання такої дистанції, та ще й з наборами висоти. Проте давній інтерес до такого типу змагань і символічна дата старту взяли гору. Тим паче, чекати на ідеальні умови в наш час – недосяжна розкіш.
Тож 23 травня о 10 ранку я стояв у стартовій арці. 3, 2, 1 – і довгоочікувана пригода почалась. Хоча з маршрутом ознайомився напередодні увечері, це не завадило мені блуканути на першому ж колі (класика). Пробіжка пагорбами минулого дня одразу відчувалась в ногах. Було зрозуміло, що зовсім легко не буде. Однак, це не заважало долати кожне коло за 36-37 хвилин і мати вдосталь часу для підготовки до наступної петлі.
Найцікавіше почалось після 12 годин бігу, коли сутінки остаточно змінились на глибоку ніч. Живописні краєвиди перетворились на світловий тунель ліхтарика, а найгірше – це холод. 7 градусів тепла та висока вологість від річки відчувались кожною клітиною мого сухорлявого тіла. За 20 хв відпочинку організм встигав перейти в енергозберігаючий режим і не розумів, чому його знову випихують в цю темряву з теплого спальника.
Мав 3 цілі по дистанції:
🔸обов’язково 7 кіл для подолання 38+ кілометрів;
🔸18 кіл для 100 км;
🔸29 кіл для стомильника за ідеальних обставин.
Після сотні почав трохи жаліти тіло – більшість підйомів йшов пішки і обережніше біг на спусках. В такому економному режимі подолав ще дві петлі, зустрівши чарівний гірський світанок і всерйоз задумався над завершенням пригоди. На обдумування лишалось 20 хв. Заминка, гігієнічні процедури, підживлення для наступного кола, фото з номером кола, відпочинок... Весь цей час зважував “за” та “проти” обох варіантів. Зрештою, вийшов на старт 21-го кола, стартував його з сімома іншими учасниками і зійшов.
