15/02/2022
Скоро почнеться активний туристичний сезон (походи, змагання, сплави), і цього моменту я кожний рік чекаю з нетерпінням. Починаються приємні клопоти, збір групи, розробка маршруту, купівля квитків, починаєш, щось шукати в інтернеті, щось узнаєш у друзів ( і не тільки в друзів))), правдами і не правдами дістаєш інформацію про маршрут, списуєшся з такими самими відчайдухами, карти валяються по всьому столі ( хоча зараз і ходять з навігаторами, мені якось зручніше з картою, порахувати км, глянути аварійні маршрути сходження, і.т.д.), в закладках якісь потрібні і не потрібні сайти, історичні довідки про район подорожі ( якось привчив себе, ще зі школи, вичитувати про культуру, історію того району куди збираюсь). І по троху маршрут вимальовується в уяві, потім в думках ти вже його майже бачиш, вже майже пройшов ( головне вийти на вершину, перевал, пройти поріг в голові, тоді і в живу пройдеш). І знову виникає питання: «Чому люди їдуть Гори?» Як на мене, то я вже і не шукаю відповіді на такі питання, для інших можу сказати, що, справа не в тому, на яку висоту в метрах ти зійшов. У одного це - Еверест, у іншого - Говерла, у третього - зовсім невелика гірка. Головне, щоб для самої людини це була ВИСОТА. Своя мрія, мета, своя справа. Важлива не тільки вершина - важливий шлях до неї ... І ніхто не пройде цей шлях за нас - тільки ми самі, Ось після такого сходження і можна відчути себе в житті впевнено, міцно ... Я люблю Гори не тільки за красу. У них ти не тільки вище хмар - вище страху, безпорадності, слабкості. Адже в Гори ходять і для того, щоб протягнути руку товаришеві, який оступився, підбадьорити тих, кому важко, допомогти втомленому, уберегти від каменю. Та й самому спертися об чиєсь плече… Тож, любі друзі, до зустрічі на стежці.
